Читать онлайн “Воно” «Стівен Кінг»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Воно (кiнообкладинка)Анастасiя Рогоза
Стiвен Кiнг
Воно – це пекельна iстота, що наче випiрнула з нiчних кошмарiв. Воно живиться людським страхом… Колись давно семеро пiдлiткiв змогли Його перемогти. Але майже тридцять рокiв по тому Воно повертаеться, щоб помститися.
І вже дорослi друзi мають вступити в нову битву зi Злом… Не читайте цю книгу в темрявi або на самотi. Адже Воно може бути поруч.
Стiвен Кiнг
Воно
Ця книга з вдячнiстю присвячуеться моiм дiтям.
Моя мати i моя дружина навчили мене, як бути чоловiком.
Моi дiти навчили мене, як бути вiльним
НАОМІ РЕЙЧЕЛ КІНГ, чотирнадцятирiчнiй.
ДЖОЗЕФУ ГІЛЛСТРОМУ КІНГУ, дванадцятирiчному.
ОВЕНУ ФІЛІПУ КІНГУ, семирiчному
Дiти, лiтература – це правда, загорнута у вигадку, а правда цiеi книжки доволi проста: магiя iснуе.
С. К.
Це старе мiсто було домом, скiльки себе пам’ятаю. Це мiсто стоятиме тут ще довго по тому, як мене не стане. Роздивись на нього уважно вiд схiдного краю до захiдного краю. Мiсто мое, ти занепале, але ти в’iлось у мене до остану.
Майкл Стенлi Бенд[1 - «Michael Stanley Band» – гурт у стилi «хартлендрок», заснований у мiстi Клiвлендi гiтаристом-вокалiстом Майклом Стенлi (нар. 1948 р.), був особливо популярний на Середньому Заходi США у 1970—1980-х рр.; пiсня «My Town» – хiт гурту 1983 р. (Тут i далi прим. перекл.)]
Друже старий, що ти шукаеш?
Пiсля тих довгих рокiв на чужинi
Ти приiжджаеш
З образами, якi викохував
Пiд небом чужим
Вдалинi вiд своеi землi.
Джордж Сеферiс[2 - George Seferis (Йоргос Сеферiадiс, 1900—1971) – видатний грецький поет, лауреат Нобелiвськоi премii 1963 р.; цитата з його вiрша «Повернення вигнанця».]
Раптом з мирноти та в чорну чорноту.
Нiл Янг[3 - Neil Young (нар. 1945) – один iз найвпливовiших рок-музикантiв, канадський гiтарист-спiвакт-композитор, громадський активiст; цитата з його пiснi 1979 р. «Hey Hey My My (Out of the blue and into the black)», яка стала популярною iдiомою, що приблизно дорiвнюе нашiй «з калюжi та в болото».]
Частина перша. Давнiша тiнь
Вони починають!
Досконалiсть гранична
Цвiт розпускае кольоровi пелюстки
широко пiд сонцем.
Але язичок бджоли
оминае iх.
Їх засмоктуе назад у перегнiй, i вони
стогнуть.
…Ти можеш назвати це плачем,
який пробирае iх трепетом,
коли вони в’януть i пощезають…
Вiльям Карлос Вiльямс.
Патерсон[4 - William Carlos Williams (1883—1963) – один з найулюбленiших i впливових американських поетiв ХХ столiття, який заробляв собi на життя, працюючи сiмейним лiкарем; «Paterson» – опублiкована в 5 книгах (1946—1958) поема, уже за першi три книги якоi автор отримав засновану 1950 р. першу Нацiональну лiтературну премiю з поезii; в поемi Вiльямс фiлософськи-чуттево описуе iсторiю розквiту й занепаду «колиски американськоi iндустрiальноi революцii», свого рiдного мiста Патерсон у штатi Нью-Джерсi, рефреном наголошуючи: «Нема iдей, окрiм як у речах».]
Народивсь злощасним у мертвечому мiстi.
Брюс Спрiнгстiн[5 - Bruce Springsteen (нар. 1949 р.) – спiвак-гiтарист, який за свiй високий статус в американськiй рок-культурi дiстав прiзвисько Бос; цитата з його хiта 1984 р. «Born in the U.S.A.» («Народжений у США»).]
Роздiл 1. Пiсля повенi (1957 рiк)
1
Жах, що не припиниться наступнi двадцять вiсiм рокiв – якщо вiн хоч бодай колись припиниться, – почався, наскiльки я знаю чи можу сказати, зi зробленого з газетного аркуша човника, який плив по розбухлому вiд дощу вуличному риштаку.
Човник кивав, кренився, знову вирiвнювався, хоробро перебiгав через пiдступнi коловертнi й продовжував свiй шлях по Вiтчем-стрит у напрямку свiтлофора, який позначав перехрестя Вiтчем-стрит iз Джексон-стрит. Цього дня восени 1957 року всi вертикалi з трьох ламп по боках свiтлофора були темними; темними стояли й будинки. Безперервний дощ тривав уже цiлий тиждень, а два днi тому задули також вiтри. Тодi ж у бiльшостi районiв Деррi пропала електрика, не вiдновилася вона й досi.
Маленький хлопчик у жовтому дощовику й червоних гумових чобiтках бадьоро бiг вулицею наввипередки зi своiм зробленим з газети човником. Дощ ще не припинився, але на той час вiн почав нарештi слабшати. Дощ лопотiв по жовтому каптуру хлопчикового плаща, нагадуючи йому стукiт дощу по даху сараю… такi приемнi, майже затишнi звуки. Хлопчика в жовтому дощовику звали Джорджем Денбро. Йому було шiсть рокiв. Його брат Вiльям, знаний бiльшостi учнiв Деррiйськоi початковоi школи (i навiть учителям, якi нiколи не промовляли цього прiзвиська йому в очi) як Заiкуватий Бiлл, залишався вдома, оклигуючи пiсля останнього нападу гидкого грипу. Тiеi осенi 1957-го – за вiсiм мiсяцiв до початку справжнiх жахiть i за двадцять вiсiм рокiв до фiнального протиборства – Заiкуватому Бiллу було десять рокiв.
Це Бiлл зробив того човника, поряд з яким зараз бiг Джордж. Вiн зробив його, сидячи в лiжку, спираючись спиною на гору подушок, тим часом як дощ бе
