Читать онлайн “Місячна долина” «Джек Лондон»
- 01.02
- 0
- 0
Страница 1
Мiсячна долинаДжек Лондон
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Великий романтик Джек Лондон (1876–1916), незважаючи на те, що на його долю випало багато розчарувань, попри все вiрить у Людину й вiчне кохання мiж чоловiком i жiнкою. Девiз його героiв – нiколи не здаватися. Роман «Мiсячна долина» – оптимiстична iсторiя подолання труд- нощiв, яку автор показав на прикладi однiеi сiм’i. Подii розгортаються в Америцi на початку ХХ столiття: Велика депресiя ще не почалася, але вже вiдчуваеться напруга, вiдбуваються сутички мiж страйкарями й штрейкбрехерами. Проте Лондон наголошуе, що змiнити можна все, якщо бути розумним i не боятися ризикувати. Головнi героi роману – Бiлл Робертс i Саксон Браун – познайомилися на танцях в Оклендi. Бiлл вiдразу зрозумiв, що це саме та дiвчина, з якою вiн готовий пройти через все свое життя. У важку хвилину, коли Бiлл опиняеться на самому днi життя, саме Саксон заражае чоловiка нездiйсненною, як здавалося iхньому оточенню, мрiею: знайти на землях Калiфорнii чудове мiсце, де вони почнуть нове життя, працюючи на землi. Друзi, смiючись, кажуть, що таке мiсце е хiба що на Мiсяцi. А Бiлл i Саксон пiшки мандрують до Калiфорнii в пошуках власного раю, бо дорогу подолае той, хто йде… Ранiше видавництво «Фолiо» випустило друком збiрку «Бiлий Зуб», романи «Серця трьох», «Мартiн Іден» i «Дочка снiгiв».
Джек Лондон
Мiсячна долина
Вперед мчiть, конi!
Хай стелиться вам шлях,
Хай ляжуть борозни карбами:
Вiдплатиться вам по трудах, —
Пашня розквiтне й забуя
У сяйвi сонця над ланами.
Книга перша
Роздiл І
– Чуеш, Сексон? Ходiм-бо, ходiм. Хоч би й до «Каменярiв». У мене знайдеться там багато знайомих кавалерiв, i в тебе не менше… Гратиме оркестр «Ель Вiста», – а вiн грае – сама знаеш, як хороше! Ти ж так любиш танцювати…
Гладка старша жiнка, що була оподаль дiвчини, не дала iй закiнчити: вона стояла спиною до неi, i спина ii – згорблена, опукла й безформна – раптом почала конвульсiйно здригатися.
– Боже! – скрикнула вона. – Боже мiй!
Немов той звiр у пастцi, дико позирала вона довкола, очима обводячи стiни великого побiленого покою. Повiтря пашiло жаром i дихало парою, що вiд вогкоi бiлизни iз шипiнням звивалася з-пiд гарячих прасок. Тут працювало багато жiнок i дiвчат: усi вони, не розгинаючи спин, безперервно совали прасками по дошках; котрi стояли ближче до старшоi жiнки, зиркнули в той бiк, i це вiдбилося на справностi роботи – на мить праски загальмували свiй рух. Скрик старшоi жiнки завдав прасувальницям великоi шкоди: вони-бо прасували крохмальну бiлизну вiдрядно, i кожна прогаяна хвилина зменшувала заробiток.
Проте та жiнка помiтно напружилась i опанувала себе; стиснувши праску, вона поприскала тонку гофровану сукню, що лежала перед нею на дошцi.
– Я думала, на неi знову найшло, – промовила одна дiвчина.
– Чистий сором: така лiтня жiнка i… знову вагiтна! – озвалася Сексон, гофруючи мереживнi шлярки гарячою праскою. Рухи ii були швидкi, впевненi й спритнi, i хоч обличчя змарнiло вiд утоми й шаленоi задухи, працювала вона не покладаючи рук.
– Мае аж семеро, а двое вже в школi для важких дiтей, – докинула дiвчина за сусiдньою дошкою. – Але ж завтра до Вiзл-парку ти таки сходи, Сексон. У «Каменярiв» завжди весело: перетягання на канатi, перегони гладунiв, справжня iрландська джига, i… все, все!.. А пiдлога в павiльйонi – шик!
Однак знов через ту старшу жiнку розмова увiрвалася: праска впала iй з рук на блузку; сама вона схопилася за дошку, звалила ii додолу, колiна в неi пiдiгнулися i, мов напiвпорожнiй лантух, тiло важко плюхнуло на пiдлогу. Розтявся гострий крик, i запахло в’iдливим духом просмаленоi бiлизни. Сусiднi жiнки кинулися вiд своiх дощок спершу до праски – рятувати шмаття, i тiльки тодi вже до потерпiлоi, а наглядачка з войовничим виглядом метнулася схiдцями вниз. Жiнки, що працювали трохи вiддалiк, провадили працю, не вiдриваючись, але темп роботи було порушено, i вся прасувальня стратила цiлу хвилину свого виробничого ритму.
– Собака й той здохне! – розпачливо пробубонiла дiвчина й рiшуче поставила праску на пiдставку. – Солодке життя дiвки-робiтницi – краще на вулицю! З мене вже годi.
– Мерi! – спинила ii Сексон з таким глибоким докором, що аж праску на мить залишила, прогаявши через те з десяток порухiв.
Мерi глянула на неi збентежено.
– Я нiчого такого на думцi не маю, Сексон, – схаменулася вона. – Направду нiчого. На таку стежку я нiколи не стану. Але скажи сама – чи ж не урветься терпець вiд цього раю? Чисто як сирена вие. Ось послухай-но!
А тим часом старша жiнка, лежачи долi на спинi, калатала закаблуками об пiдлогу i голосила монотонно й уперто. Двое жiнок потягли ii вниз, пiдхопивши попiд руки, а вона все безугавно голосила й тарабанила ногами. Дверi на мить розчинилися, до кiмнати ввiрвався рев та гуркiт машин, i в цьому гаморi враз потонули i крик жiночий, i те докучне стукотiння. Коли дверi прибилися, вiд усiеi подii залишився тiльки iдкий сморiд спаленого краму.
